четвер, 13 грудня 2012 р.

ШАНУЙМО ТРАДИЦІЇ...


 Андріївські вечорниці! Вивчаємо традиції...


З–поміж найбільших зимових свят чи не найвеселішим та найочікуванішим був день Андрія, 13 грудня, коли, за українським звичаєм, сільська молодь збиралася в одній хаті на так званих «великих» вечорницях, влаштовуючи там усілякі забави та гульбища.
 Власне, саме свято відзначається на честь апостола Андрія Первозданного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а й шанують як засновника Києва. У Лаврентіївському літописі згадується, як одного разу, відпочиваючи на березі Дніпра, святий глянув київські кручі й мовив до своїх учнів: “Бачите ці гори? На них засяє Божа благодать; тут постане велике місто, і Бог збудує багато церков…". Після цього апостол, піднявшись на гору, поставив хрест на тому місці, де зараз височіє Андріївська церква.
 І хоча Андрій Первозванний – християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження, пов’язане з таємничими ритуалами любовної магії, які потім переродилися в усім відомі ворожіння, що були так популярні серед молодих хлопців та дівчат. А враховуючи те, що андріївські вечорниці припадали на період Пилипівського посту, стає зрозуміло, чому духовенство всіляко намагалося зупинити цю позацерковну традицію. Звичайно, згодом обряди втратили своє магічне значення і були лише приводом для того, аби порозважатися неодруженій молоді.  
 Як правило, вечорниці проводилися в оселі шанованої на селі жінки, яка повинна була наглядати за молодими людьми. Першими, ще до заходу сонця, збиралися дівчата, аби встигнути до приходу хлопців приготувати спільну вечерю і, найголовніше, спекти Калиту (калету, короля) – круглу пшеничну паляницю з отвором посередині чи збоку. Кожна з юнок місила свою невеличку частинку, замовляючи її на коханого, а потім ці шматочки клали до спільної діжі, додавали родзинки, сушені вишні, горіхи і ліпили Калиту, примовляючи:

«А ми Калиту місили,
З усіх криниць воду носили;
Як балабушки місили – 
З ополонки воду носили…»